1905 року у Львові, в Салоні Лятура відкрилась художня виставка. На ній вперше спільно
експонувалися твори художників Західної і Східної України. Крім
живописних робіт І. Труша, А. Манастирського, М. Жука, М. Бурачека, І.
Макушенка, М. Сосенка, Ю. Панкевича та інших було широко представлено
вироби гуцульських різьбярів, багату колекцію плахт з Київщини та
Полтавщини. Виставка стала великою подією. В обстановці могутнього
політичного піднесення, пов'язаного з першою російською революцією,
вона наочно продемонструвала спільність художньої культури і прагнень
одного народу, штучно розділеного державним кордоном на дві частини.
Більшість учасників виставки були люди молоді і дуже талановиті. Багатьом із них судилося залишити глибокий слід в історії вітчизняної культури.
Центром виставки стала картина “Гість з Запоріжжя” київського художника Фотія Красицького. Ініціатор виставки львівський живописець Іван Труш у своїй статті “Вистава українських артистів” дає високу оцінку цьому полотну.
“Фотій Красицький виступив на нашій виставі як вже цілком доспілий артист з власним виробленим поглядом на малярство і виробленою малярською технікою, якою поборює з успіхом часто і найбільші труднощі. Більша частина його картин — це вже доробок на ниві української штуки. Як учень звісного російського маляра Рєпіна, не перебирає він темами, а задовольняється чим-будь, кладучи вагу, головно, на реалістичне оброблення”.
Фотій Степанович Красицький (1873—1944) — особа дуже примітна. Внучатий племінник Тараса Шевченка, Красицький з юних років увійшов у сім'ю композитора Миколи Лисенка. Художню освіту здобув у Петербурзькій Академії мистецтв, де його наставником був великий Рєпін. Молодий живописець товаришував з М. Старицьким, І. Тобілевичем був близьким приятелем Лесі Українки. Прекрасні портрети Лесі пензля Красицького залишилися пам'ятником цієї дружби. Добре знав художник і Івана Франка: 1914 роком датовано його натурний портрет Великого Каменяра — останнє прижиттєве зображення поета. “Гість з Запоріжжя” (1901 р.) — одне з перших великих полотен художника. Написана як конкурсна робота при закінченні Академії, картина відразу висунула автора в ряди кращих українських живописців. Наукове товариство Імені Т. Шевченка придбало полотно з виставки 1905 року і незабаром воно зайняло своє місце в постійній експозиції Львівського музею українського мистецтва.
Відтоді минуло багато років, але твір Фотія Красицького не втратив своєї привабливості і широкої популярності. Нас і досі захоплює величезна майстерність живописця, який зумів втілити на полотні подих давно минулого життя; так само зворушує нас сором'язливість хлопчика перед гостем із Запоріжжя — відважним козаком, лицарем України, захисником волі народної. Справжнє мистецтво не старіє, і “Гість з Запоріжжя” — невмируща часточка духовної скарбниці нашого народу.
Див. також
Ф.Красицький. Гість із Запоріжжя. 1901 р. (Козацтво в образотворчому мистецтві)
Оксана Сайко. Живописні простори Фотія Красицького
Відскановане з репродукції в журналі "Україна" зображення, напевне, неточно відтворює кольорову гаму оригіналу. Тим не менше, колоритна побутова сцена і виразні характери персонажів твору не можуть залишити байдужими глядача.
|
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі |
З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає. Було колись — в Україні Лихо танцювало, Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала. Було колись добре жити На тій Україні... А згадаймо! може, серце Хоч трохи спочине. ... Тарас Шевченко. Іван Підкова |